Період 20-30-х років минулого століття для нашого улюбленого міста був вкрай складним і суперечливим часом.

Страшний харківський голод на початку 1920-х років, про який в своїх спогадах Олександра Андріївна Юр’єва (більш відома як перша дружина Відкуна Квіслінга — керівника норвезького уряду після окупації Норвегії німецькими військами в період Другої світової війни) напише:

«Голод посилювався, лютували епідемії. Взимку 1921-1922 року люди вмирали сотнями, тисячами на вулицях Харкова. Було неймовірно важко, особливо в середині зими, коли безліч бездомних, безпорадних людей просто замерзали на вулиці. В містах і селах панувало насилля та відчай. Ми з мамою обмінювали наші останні цінності на їжу, і тільки так виживали. Обмін на чорному ринку вже давно замінив нормальну торгівлю — ніхто не брав готівки, оскільки протягом дня вона втрачала половину своєї вартості… Вулиці, як завжди останнім часом, були майже порожні. Тільки іноді виникали фігури невизначеної статі, закутані з ніг до голови всякого роду ганчір’ям, які, навіть не дивлячись на всі боки, швидко віддалялися та незабаром зникали з поля зору. Деякі з них тягли за собою санчата або просто ящик, до якого були приєднані полози з простих дерев’яних палиць. Нічого незвичайного в цих людях, що зустрічалися мені по дорозі, не було. Картина була давно знайома… Більше не вражала відсутність в повсякденному житті тварин. Ні у кого тепер не було в хаті ані кішок, ані собак. На вулицях зараз вже не зустрінеш коней. Раніш в кожній родині обов’язково був улюблений кіт або найкрасивіша собака на світі. А тепер ніхто навіть не згадував про тварин. Було страшенно соромно за те, що люди, ці вищі істоти, не могли захистити милих, вірних друзів своїх, які довіряли їм стільки століть. Всі вони загинули, але люди робили вигляд, що забули про це, виправдовуючи себе тим, що коли вже тут думати про своїх вихованців або намагатися врятувати їх, коли стільки людей гине від голоду…».

Розгул дитячої злочинності, про яку можна дізнатися чимало цікавого з книги 1925 року Маро (М. І. Левітіна) «Безпритульні: Соціологія. Побут. Практика роботи».

Безпритульні: Соціологія. Побут. Практика роботи

Червоний терор і репресії…

А з іншого боку — будівельний бум. Спорудження одного з перших радянських хмарочосів — Держпрому (будинок Державної промисловості) й інших будівель, які є в наш час туристичними родзинками нашого міста, — тих самих споруд, завдяки яким зараз у багатьох підручниках з історії архітектури в розділі «Конструктивізм» вивчають саме Харків.

Перший радянський хмарочос — Держпром

І, звичайно ж, 1920-1930 роки, крім усього іншого, це ще й політика радянської влади з просування та впровадження елементів української мови й культури в різні сфери життя суспільства, яку заведено називати українізацією.

«Всі говорять українською, наради проходять українською мовою…

…Один росіянин сказав мені напередодні:

— Знаєте, це дивовижні люди. Трапляється, що ми звертаємося російською до дрібного службовця, він хитає головою та відповідає: «Я не розумію». Тим часом він знає російську мову, але хоче її забути.

…Людина, яка говорить зі мною, — українець. Він любить свою країну. Він привів нас до зали, де засідає Раднарком. Там один із співробітників т. Чубаря, голови Ради народних комісарів, звернувся до нас з привітанням на своїй рідній мові…

…До революції поміщики проводили насильницьку русифікацію. Налічувалося всього 1 мільйон 200 тисяч осіб, які знали, що вони українці. Такий результат трьох століть «автократії». Потім — знову радісно: “Але зараз відроджується українська мова. Багато хто її вивчає. Це мова, яка має свою літературу. Вона сильно відрізняється від російської: більше за те, як французька від провансальської…».

Так напише про наше місто французький письменник П’єр Домінік, який відвідав його 1930 року.

А майбутній доктор географічних наук, віце-президент Московської філії Географічного товариства СРСР Давид Львович Арманд, який прожив в Харкові на початку 1930-х лише кілька тижнів, описав українізацію більш лаконічно:

«Я відчував себе як молодий бог і віддавався витонченим утіхам: бродив містом, відвідував кіно та одного разу навіть потрапив на український балет, де всі балерини красномовно мовчали українською мовою, тому я половини не зрозумів».

Через те, що «українізація» підтримувалася на законодавчому рівні чинною владою, будь-яке порушення цих самих законів каралося. У фонді Харківської окружної прокуратури (р. 876), що охоплює період з 1923 по 1929 рік, на цю тему можна знайти чимало скандальних справ. Ось вам, наприклад, одна з них.

Все почалося з того, що 7 грудня 1927 року Харківський окружний військовий комісаріат видав указ про приписку до призовних дільниць громадян 1907 року народження. Документ, крім публічно оголошення, розіслано до низки державних структур. Текст був «неукраїнською мовою», всупереч постанові ВУЦВК і РНК УРСР «Про забезпечення рівноправності мов і про сприяння розвиткові української культури» від 6 липня 1927 року. Таким чином, вказане оголошення окружного комісаріату, написане з очевидними порушеннями закону, по артикулу №71 (того ж закону) підлягало кримінальній відповідальності. Власне, розділ VIII, присвячений відповідальності за порушення закону, не менш цікавий:

71. За порушення правил цього Положення винні підлягають кримінальній відповідальності.

72. Працівників, які не вжили належних заходів до вивчення української мови або мови відповідної місцевої національної більшості, а також тих з них, які проявляють негативне ставлення до українізації, керівники відповідних установ та організацій адміністративно звільняють, не виказуючи вихідної допомоги та без попереджень.

Увага. Співробітників, звільнених в порядку цього артикулу, можна приймати на роботу тільки після того, як вони в достатній мірі засвоять українську мову або мову відповідної місцевої національної більшості й отримають про те вид від належної кваліфікаційної комісії».

Тому цілком природно, що про це було повідомлено прокуратуру.

У своїй відповіді 31 січня 1928 року заступник харківського окрвійськкома Мороз доповыдав на цю тему окружному прокурору: «Повідомляю, що наказ про приписку до призовної дільниці громадян 1907 року народження було видано російською мовою тому, що він був опублікований в газеті “Харківський пролетар”, остання видається російською мовою».

Реакцію зама окружного прокурора Харкова на цей текст язик не повертається назвати м’якою:

«Ви зобов’язані розпублікувати ваші накази та розпорядження українською мовою… На наше запитання, в якому ми пропонували вам дати пояснення, чому порушується постанова ВУЦВК від 6 липня 1927 року, ви демонстративно відповіли нам російською мовою всупереч точному та категоричному змістові артикулу 18 зазначеної постанови (“Всі контакти державних структур належить проводити українською мовою”). Вбачаючи в цьому явне порушення зазначеного закону, а також через те, що винні підлягають кримінальній відповідальності, пропоную негайно повідомити, чи існує у вашому закладі Комісія по українізації і хто персонально за неї відповідає».

Березнева відповідь військового комісара Харківського окружного прокурора була написана вже українською мовою. У ній повідомлялося наступне:

  • Комісії по українізації апарату в Окружному військкоматі не існує через те, що військкомат — військова установа. Однак заняття по українізації службовців все ж проводяться за його особистим розпорядженням з листопада минулого року.
  • В кінці цього місяця планується закінчення курсів української мови та перевірка знань співробітників.

Також військовий комісар окремо вказував, що великою перешкодою в справі українізації в умовах військкомату є факт щорічної демобілізації рядового складу писарів восени. Після цього набиралися новобранці, писарські учні, з якими знову доводиться починати заняття. На завершення зазначалася відсутність в Окружному військкоматі спеціальних фінансів, які можна було б витратити на справу українізації.

Однак все це не завадило заступнику прокурора Файбишенко після розгляду всіх матеріалів знайти в них ознаки злочину та порушити кримінальну справу.

На підставі вказаної постанови 16 березня відкрито попереднє слідство.

В рамках його 21 березня старший слідчий Аудрінг в якості підозрюваних допитав трьох співробітників обласного військкомату:

  • Петра Аверіна 37 років,
  • Андрія Мороза 31 року,
  • Григорія Михаля 27 років.

Усі вони вже мали судимості. На допитах сумарно говорили наступне:

  • Наказ військкомату розміщений в газеті «Харківський пролетар» російською мовою через те, що сама газета російськомовна. В інші установи російською мовою указ військкомату посланий не був.
  • До цього часу листування військкомату з державними установами велося виключно російською мовою. Однак з лютого цього року за розпорядженням керівництва листування з державними установами ведеться виключно українською мовою.
  • Зараз усі співробітники військкомату, за винятком червоноармійців, тричі на тиждень відвідують лекції з вивчення української мови.
  • Українізація в військкоматі проходить слабко через те, що постійних співробітників там всього вісім. Решта складу щороку змінюється.

В результаті, 28 травня 1928 року старший слідчий Харківського окружного суду Аудрінг, розглянувши справу відносно адміністрації Харківського обласного військкомату, встановив, що:

  • Порушуючи точну та категоричну за змістом постанову ВУЦВК і РНК УРСР «Про забезпечення рівноправності мов і про сприяння розвитку української культури» від 6 липня 1927 року, Харківський військовий комісаріат видав оголошення російською мовою.
  • Під час попереднього слідства у цій справі було встановлено, що наказ був надісланий в газету «Харківський пролетар», бо в ній розміщуються всі накази й оголошення військкомату. Сама газета видається не українською мовою, що й стало причиною відправки військкоматом оголошення російською. Склад співробітників військкомату часто змінюється, бо більшість з них набирається з мобілізованих новобранців. Така плинність кадрів достатньо сильно перешкоджає українізації.
  • Не дивлячись на все це, з листопада 1927 року за наказом окружного військкома апарат працює українською мовою, за винятком роботи з мобілізаційних питань.

На підставі вищевказаного слідчий окружного суду встановив відсутність складу злочину в діях адміністрації Харківського окружного військкомату.

З цієї причини Аудрінг ухвалив відправити вказану страву до Харківської окружної прокуратури для закриття через відсутність в діях складу злочину.

Це і було, ясна річ, зроблено. Тішить, що не всі слідчі справи того часу закінчувалися розстрілом.